Доля України залежить від національної свідомості її громадян. Саме тому національно-патріотичне виховання повинне займати провідне місце в навчально-виховному процесі. Уроки української мови, літератури та виховні заходи – прекрасне підґрунтя для цієї роботи. Викладач шукає шляхи і засоби глибокого засвоєння програмового матеріалу та формування в учнів високої національної свідомості, акцентує увагу на краєзнавчому матеріалі, який є складовою національного виховання учнів.
Відомо, що патріотизм починається з любові до батьківської хати, до колискової, яку співала мама, до сім’ї, родини, до рідної мови і народної пісні. Саме це формує поняття «малої батьківщини». І тільки вже пізніше приходить усвідомлення себе сином чи донькою великої Батьківщини – України, гордості за її славне минуле і розуміння того, що треба навчатися, працювати для її майбутнього. Розуміючи це, викладач має використовувати всі можливості, щоб ознайомити учнів із історією України.
Національне виховання – факт цілісного формування особистості, що відображає систему поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, покликаних формувати свідомість і цілісність орієнтації молоді.
Патріотичне виховання – складова частина національного світогляду і поведінки людини, її ставлення до рідної країни, всіх націй та народів. Без любові до Батьківщини, готовності примножувати її багатства, оберігати честь і славу, а за необхідності – віддати життя за її свободу і незалежність, людина не може бути громадянином.
Вважаю, що патріотичні відчуття молоді починаються з їх інтересу до найближчого оточення (сім’ї, батьківського дому, рідного міста, села), яке вони бачать щодня. Важливе значення для виховання патріотичних почуттів учнів має приклад дорослих.
На мою думку, основними напрямами патріотичного виховання в навчальному закладі є:
- формування думки про суспільну значимість родини, про сім’ю, рід і родовід;
- краєзнавство;
- ознайомлення з явищами суспільного життя;
- формування знань про історію держави, державні символи;
- ознайомлення з традиціями і культурою свого народу.
Своїм завданням бачу виховання учнів на історичних, бойових та трудових традиціях українського народу. На уроках словесності ґрунтовно працюю над формуванням мовної культури, засвоєнням основ світосприймання, психології, національної духовності українців. Намагаюся виховувати чесність, громадянську гідність і мужність в обстоюванні істини, прав і свобод громадянина України. У процесі виховання розвиваю в учнів почуття громадянської відповідальності за свої вчинки і позиції, за долю рідного краю, народу, захист і розвиток його духовної культури, зміцнення миру і дружби між людьми.
Під час навчання формую в учнів розуміння важливої ролі української мови у відродженні України, розуміння того, що лише завдяки їй можна глибше пізнати традиції, звичаї, психологію, національний дух українців, подолати національний нігілізм, яничарство, які культивувалися в Україні протягом століть, розвиваю мовну культуру учнів, вміння і навички спілкуватися, логічно висловлювати думки українською мовою, говорити правильно, вишукано і виразно.
На уроках української мови та літератури знайомлю учнів із народною творчістю про родинні стосунки: приказками, прислів’ями, казками, народними оповіданнями, розширюю знання про народний одяг, його символічні елементи тощо.
Рідна мова – найважливіший засіб патріотичного виховання. Вона була і є важливою сферою впливу на національну свідомість молоді, ідентифікаційним кодом нації. Основна мета навчання української мови полягає у формуванні національно свідомої, духовно багатої особистості.
Отже, виховання національної самосвідомості учнів сприяє збагаченню їх духовного світогляду, формує сприйняття особистістю себе часточкою українського народу з власною національною гідністю. Прищеплюючи молоді любов до рідного краю, ми забезпечуємо гідне майбутнє нашого народу.