Застосування інноваційних технологій

на уроках української мови та літератури

Зміст

1. З історії становлення форм організації системи навчання.
2. Упровадження інноваційних технологій.
   • Сутність інтерактивних технологій.
   • Принципи в основі інтерактивного навчання.
   • Правила успішного спілкування.
3. Як правильно ставити запитання.
4. Основні переваги інтерактивних технологій навчання
5. Основні недоліки інтерактивних технологій.
6. Ефективність інтерактивних технологій.
7. Класифікація інтерактивних технологій.
8. Структура уроків при застосуванні інтерактивних методик.
9. Структура уроків критичного мислення.
10. Перешкоди на шляху застосування інтерактивного навчання.
11. Висновки.
12. Список літератури.

1. З історії становлення форм організації системи навчання. Становлення форм організації системи навчання відбувалося з розвитком суспільства. Першим виникло індивідуальне навчання (учні спілкувались один на один з учителем і виконували всі завдання індивідуально). Наступним етапом став індивідуально-груповий спосіб навчання (вчитель навчав групу дітей, однак навчальна робота мала індивідуальний характер).

Наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. як індивідуальна, так і індивідуально-групова форми організації навчання вже не відповідали потребам суспільства. У братських школах України, Білорусії та деяких інших країн виникло групове навчання, яке  стало  основою  класно-урочної  форми  навчання,  обґрунтованої  та  вдосконаленої                          Я. А. Коменським.

У 20-х роках ХХ ст. в Україні виник новий спосіб навчання – колективний. Навчання відбувалося без уроків та розкладу в формі організованого діалогу пар учнів, які, вивчивши різноманітні теми, по черзі навчали один одного. Повністю на цей спосіб навчання не перейшла жодна сучасна школа, проте елементи цієї форми навчання широко використовуються навіть і нині (наприклад, в інноваційних технологіях).

Упровадження основних положень освітньої реформи в практику навчання української мови та літератури потребує продовження наполегливої роботи з удосконалення методики викладання, підвищення якості й результативності уроку, повнішого використання його виховного потенціалу, посилення практичної спрямованості.

2. Упровадження інноваційних технологій.

Нині існує багато різних форм і методів навчання української мови, які зорієнтовані на краще засвоєння учнями навчального матеріалу та підвищення якості знань і вмінь. Але для того, щоб досягти цієї мети, потрібно побудувати урок так, щоб він був цікавим і необтяжливим для учнів. Тому вчителі-практики намагаються на уроках української мови поєднати традиційні та інноваційні методи навчання.

Нововведення (сучасне «інновації») властиві будь-якому навчальному предмету, а тому природно стають об’єктом вивчення, аналізу і впровадження.

Інноваційна педагогічна діяльність пов’язана з відмовою від усталених штампів, стереотипів у навчанні, вихованні й розвитку особистості учня.

Процес сприйняття нових ідей у галузі педагогіки, за визначенням Е. Роджерса, — складний багатоетапний розумовий процес, який відбувається протягом тривалого часу, від першого знайомства з інновацією до її впровадження.

Поняття  «інноваційні  процеси», «інноватика»  з’явились у педагогічній  науці  відносно недавно. Їх  поява зумовлена розширенням міжнародного  співробітництва в галузі  педагогіки. І.Дзюба у статті «Які інновації потрібні науці  та нації» наголошує,  що слово «інновація» нове, але позначає воно явище старе, як світ. Уся історія  культури і вся історія  досліджень культури є історією інновацій,  якщо розуміти під ними нові досягнення,  нові способи творчої діяльності. Досить згадати, скільки фундаментальних методів, досліджень  змінилось тільки в другій  половині XX століття.

Аналіз теоретичних  праць, які були до появи  терміну «інновація», доводить, що  в мові вітчизняної педагогічної  теорії й практики використовувалися терміни  «педагогічна майстерність», «творчість учителя», «передовий педагогічний досвід», «оновлення педагогічної діяльності», «творча лабораторія вчителя»,  «педагогічне новаторство», «новаторський педагогічний досвід»  тощо.

Якщо в 60-80-і роки термін «інновація»  використовувався нерегулярно, а іноді  зовсім випадково, то після  80-х років минулого століття в  дослідженнях  І.Я Лернера,  МЛ. Скаткіна, В.П. Беспалька, В. А. Сластьоніна, він не тільки  використовується, а й обґрунтовується. Педагогічна інновація — процес створення, поширення й використання нових засобів (нововведень) для розв’язання тих педагогічних проблем, які до цього часу вирішувалися по-іншому.

Останнім часом спостерігається прагнення вчених до вивчення і осмислення  загальних тенденцій і закономірностей розвитку інноваційної діяльності педагогів-новаторів. Значно  зросла різноманітність форм науково-педагогічного партнерства вчених і вчителів-практиків. У спільному проекті освітян усього світу «Читання та письмо для критичного мислення» пропонується чимало нововведень, які з успіхом можуть бути впроваджені вчителями української мови та літератури і дають провести успішну реконструкцію навчання, сприятимуть розвитку творчих сил, здібностей та нахилів особистості і забезпечать реалізацію диференційованого навчання на уроках української мови. Основні методичні інновації пов’язані  із застосуванням інтерактивних методів  навчання.

Визнання пріоритетності всебічного розвитку особистості прийшло на зміну «гармонійному розвитку особистості» і включає в себе відповідну сукупність технологій розкриття й розвитку в особистості задатків, якостей і здібностей, що забезпечують творчу діяльність.

3. Сутність інтерактивних технологій у тому, що навчання відбувається шляхом взаємодії всіх, хто навчається. Це співнавчання (колективне, кооперативне навчання, навчання у співпраці), в якому і вчитель, і учні є суб’єктами. Учитель виступає лише в ролі організатора процесу навчання, координатора роботи груп, фасилікатора дискусії. Інтерактивні технології навчання найбільш відповідають особистісно зорієнтованому підходу у навчально-виховному процесі. При застосуванні інтерактивних технологій, як правило, моделюються реальні життєві ситуації, пропонуються проблеми для спільного вирішення, застосовуються рольові ігри. Тому інтерактивні технології найбільше сприяють формуванню в учнів практичних умінь і навичок, виробленню їх власних цінностей, створюють атмосферу співробітництва, творчої взаємодії в навчанні, сприяють розвитку соціальної та громадянської компетентності.

Інноваційні технології на уроках української мови та літератури є важливим складником особистісного-зорієнтованого розвивального навчання.

Найхарактернішою ознакою такого способу пізнання  є те, що активними співтворцями навчально-виховного процесу стають самі учні. Вони є суб’єктом пізнання. Кожен учень долучається до співпраці в колективній, груповій діяльності.

Учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчально-виховного процесу. Вони спільно визначають мету діяльності, об’єкт, суб’єкт, засоби діяльності, результати навчання. Під час такого спільного пошуку здійснюється обмін думками, знаннями, способами діяльності, внаслідок чого відбувається рефлексія, оцінювання здобутих результатів. Учні усвідомлюють, чого вони досягли на певній сходинці пізнання, що вони знають, уміють, як виражають своє емоційне ставлення до об’єкта навчання, як володіють оцінними судженнями, як збагатився їхній особистісний досвід творчої діяльності.

Активність учня як співтворця навчально-виховного процесу забезпечується на всіх його етапах.

На першому етапі учень, використовуючи способи пізнання, вивчає певний об’єкт дійсності, знаходить і створює знання про нього, конструктує суб’єктивні образи об’єктів, власне знання, одержує особистісний освітній продукт.

На другому етапі створюється можливість кожному учневі зіставити власний освітній продукт з освітніми продуктами своїх одногрупників та історико-культурними продуктами людства в певній галузі. З цією метою вчитель пропонує дітям на уроці різні форми й методи інтерактивного навчання (уявна екскурсія, огляд-конкурс творчих робіт, хвилинка ерудита тощо).

Третій етап є узагальню вальним: він дає змогу кожному учневі на основі даних зіставлень, проведених на попередньому етапі, створити сукупний освітній продукт виучуваного.

Визначальною умовою ефективного застосування інноваційного навчання на уроках української  мови та літератури є сукупність чотирьох методичних підходів, які програмують позицію учня як активного співтворця уроку.

Створюючи навчальні групи учнів із певною дидактичною метою, виходимо із законів групового розвитку людей, закономірностей спілкування і взаємовпливу в малих групах, установлених соціальними психологами. Прагнемо, аби малі навчальні групи були діяльними, аби індивідуальні дії кожного учасника інтегрувалися в єдину діяльність групового суб’єкта навчання. З цією метою підчас інтерактивного навчання враховуємо сукупність таких необхідних чинників:

• психологічну сумісність: усі представники групи бажають працювати у її складі;
• навчальні можливості, інтереси, нахили дітей. За будь-якого способу поділу на групи не менш як половина її учасників здатні працювати на достатньому рівні. А інтереси, творчі можливості учнів враховуються з огляду на дидактичну мету уроку;
• систематичність у застосуванні інтерактивних технологій;
• оптимальне поєднання парно-групової, колективної та індивідуальної діяльності;
• зорієнтованість інтерактивних технологій на структуру навчально-виховного процесу.

В основі інтерактивного навчання лежать принципи:

• безпосередньої участі кожного учасника занять, що зобов’язує вчителя (організатора навчального процесу) зробити кожного учасника занять активним шукачем шляхів і засобів вирішення тієї чи іншої проблеми;
• взаємного інформаційного, духовного збагачення. При цьому організовується навчальний процес таким чином, щоб учасники його мали можливість обмінятися життєвим досвідом, одержаною інформацією;
• особистісно орієнтованого навчання.

Застосування інтерактивних технологій вимагає старанної підготовки вчителя й учнів. Вони повинні навчитися успішно спілкуватися, використовувати навички активного слухання, висловлювати власні думки, вміти ставити запитання й відповідати на них .

Правила успішного спілкування:

1. Повноцінне спілкування залежить від обох партнерів.
2. Для повноцінного спілкування ми маємо об’єднати обидві «мови»: мову слів і мову тіла (жести, посмішка).
3. Важливим у спілкуванні є вміння говорити й уміння слухати.
4. Правила активного слухання:

• Використовуйте мову тіла: сідайте обличчям до того, з ким говорите, нахиляйтеся вперед, встановіть контакт очима.
• Застосовуйте звуки та жести заохочення: підтримуйте співрозмовника доброзичливою посмішкою, словами «так-так»… тощо, хитанням головою.
• Ставте уточнюючі запитання: вони допомагають прояснити ситуацію, уточнити дещо з того, що вже відомо. їх треба застосовувати обережно: коли людина схвильована або роздратована, варто утримуватися від будь-яких запитань, давши їй змогу висловитися.

5. Намагайтеся уникати таких дій:

• Переривати співрозмовника.
• Демонструвати позою або виразом обличчя, що ви не готові зараз слухати.
• Давати поради.
• Змінювати тему розмови або переводити розмову на себе.
• Давати оцінку людині, яка говорить.
• Підганяти того, хто говорить.

6. Під час висловлювання своїх думок:

• Чітко формулюйте свою точку зору, добираючи слова, зрозумілі не лише вам, а й співрозмовнику.
• Говоріть від себе: «я так думаю», «я вважаю», «я відчуваю».
• Будьте конкретними – не говоріть загальних або відомих усім речей.
• Намагайтеся зацікавити партнера по спілкуванню.

Як правильно ставити запитання:

1. Формулюйте запитання конкретно й зрозуміло.
2. Застосовуйте відкриті та закриті запитання залежно від поставленої мети. Відкриті – це запитання, у відповідях на які запитуваний може викласти власну думку, тому використовуйте їх, коли потрібно здобути інформацію або підтримати розмову. Закриті – такі запитання, на які можна відповідати лише «Так» чи «Ні» або обрати одну з відповідей, що відтворюють зміст висловленого раніше. їх задають, якщо потрібна згода людини, або в разі, коли перевіряємо, наскільки співрозмовник нас розуміє чи стежить за нашими думками.
3. Використовуйте шість «журналістських» запитань з метою здобуття різнобічної інформації стосовно конкретної події: хто, що, де, коли, як, чому? (Всі вони відкриті й «підштовхують» співрозмовника розповідати нам якомога більше).
4. Намагайтеся уникати тенденційних запитань (які приховують відому відповідь або провокують наперед визначену відповідь).

Учителям потрібно відкинути звичку навіть після широкої дискусії пропагувати єдино правильне рішення. Розглядаючи будь-яку проблему, необхідно забезпечити можливість для роздумів учнів, сумнівів, пошуків істини. Сьогодні світ стає все складнішим, що вимагає вміння вирішувати складні проблеми, критично ставитися до обставин.

Критичне мислення – це здатність людини самостійно аналізувати інформацію; вміння бачити помилки або логічні порушення утвердженнях партнерів; аргументувати свої думки, змінювати їх, якщо вони неправильні; розпізнавати пропаганду; наявність розумної долі скепсису, сумнівів; прагнення до пошуку оптимальних рішень; мужність, принциповість, сміливість у відстоюванні своїх позицій; відкритість до сприймання інших поглядів. Цілком природно, що відповідно до вікових особливостей учнів ці риси критичного мислення спрощуються або ускладнюються.

Д. Чаффі (автор книги «Шлях мислення. Кроки до багатого життя») визначає ознаки, за допомогою яких можна визнати себе як людину, яка критично мислить:

• відкритість до інших думок, тобто здатність уважно прислухатися до інших поглядів, оцінювати різні шляхи вирішення проблеми;
• компетентність – прагнення обґрунтовувати свою думку за допомогою реальних фактів і знання справи;
• інтелектуальна активність — виявлення інтелектуальної ініціативи в конфронтаційних ситуаціях, небайдуже сприйняття події;
• допитливість – уміння проникнути в сутність джерел інформації;
• незалежність мислення – відсутність побоювання непогодження з групою, здатність до критичного сприйняття думок інших;
• вміння дискутувати – уважне ставлення до думок інших, вміння висувати ідеї, які об’єднують;
• проникливість – здатність до проникнення в сутність питання, явища, інформації, не розпорошуватися на дрібні деталі;
• самокритичність – розуміння особливостей свого мислення, своїх «окулярів».

4. Основні переваги інтерактивних технологій навчання:

• Інтерактивні технології дозволяють забезпечити глибину вивчення змісту. Учні освоюють усі рівні пізнання (знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез, оцінка).
• Учитель отримує можливість диференційованого підходу до учнів із спеціальними потребами – особистісними та інтелектуальними.
• Змінюється роль учнів: вони приймають важливі рішення щодо процесу навчання, розвивають комунікативні вміння і навички, організаційні здібності.
• Основним джерелом мотивації навчання стає інтерес самого учня (відбувається перехід від зовнішньої мотивації (оцінка) до внутрішньої (потреба знань)).
• Значно підвищується роль особистості педагога: він менше часу витрачає на вирішення проблем з дисципліною, педагог сильніше розкривається перед учнями як лідер, організатор.
• Учні, які отримують власний досвід вчителювання, з нової точки зору дивляться на навчально-виховний процес, на роль учителя й учня в ньому.

5. Основні недоліки інтерактивних технологій:

• Засвоєння незначного обсягу інформації потребує значного часу.
• Важко налагодити взаємонавчання як постійно діючий механізм.
• Кожна інтерактивна технологія потребує попереднього розгляду й навчання учнів процедурі.
• Викладач має менший контроль над обсягом і глибиною вивчення, часом і ходом навчання.
• Результати роботи учнів менше передбачувані.
• Дисципліна учнів на інтерактивному уроці може бути проблемою для вчителя.
• Практично відсутні методичні розробки та література з інтерактивних технологій.
• За невдалого навчання необхідно перенавчати учня та вчителя, що потребує додаткового часу.

6.  Ефективність інтерактивних технологій залежить від:

роботи вчителя:

• давати завдання учням для попередньої підготовки: прочитати, продумати, виконати самостійні підготовчі завдання;
• відбирати для уроку або заняття такі інтерактивні вправи, які дали б учням «ключ» до освоєння теми;
• під час самих інтерактивних вправ давати учням час подумати над завданням, щоб вони сприйняли його серйозно, а не механічно або «граючись» виконали його;
• на одному занятті використовувати одну (максимум – дві) інтерактивних вправи, а не їх калейдоскоп;
• проводити спокійне глибоке обговорення за підсумками інтерактивної вправи, зокрема акцентуючи увагу й на іншому матеріалі теми, прямо не порушеному в інтерактивній вправі;
• проводити швидкі опитування, самостійні домашні роботи з різноманітних матеріалів теми, що не були пов’язані з інтерактивними завданнями.

7. Класифікація інтерактивних технологій.

Залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів розрізняють:

1)        Інтерактивні технології кооперативного навчання:

• робота в парах,
• ротаційні (змінювані) трійки,
• два – чотири – всі разом,
• карусель,
• робота в малих групах,
• акваріум.

2)        Технології колективно-групового навчання:

• обговорення проблеми в загальному колі,
• мікрофон,
• незакінчені речення,
• мозковий штурм,
• навчаючи – навчаюсь,
• ажурна пилка,
• аналіз ситуації,
• вирішення проблем,
• дерево рішень.

3)        Технології ситуативного моделювання:

• симуляції або імітаційні ігри,
• спрощене судове слухання,
• громадські слухання,
• розігрування ситуацій за ролями.

4)        Технології опрацювання дискусійних питань:

• метод ПРЕС,
• займи позицію,
• зміни позицію,
• неперервна шкала думок,
• дискусія,
• дискусія в стилі телевізійного ток-шоу,
• оцінювальна дискусія,
• дебати.

8. Структура уроків при застосуванні інтерактивних методик.

Застосування інтерактивних методик висуває певні вимоги до структури уроку, яку докладно описала О. І. Пометун у посібнику «Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання».

1. Мотивація

Мета цього етапу – сфокусувати увагу учнів на проблемі й викликати інтерес до теми. Прийомами навчання можуть бути питання, цитата, коротка історія, невеличке завдання і т. ін. Займає не більше 5% часу заняття.

2. Оголошення, представлення теми та очікування результатів

Мета – забезпечити розуміння учнями змісту їхньої діяльності, тобто того, чого вони повинні досягти в результаті уроку і чого від них очікує вчитель. Часом буває доцільно залучити до визначення очікуваних результатів усіх учасників заняття (5% часу).

3. Надання необхідної інформації

Мета – дати учням достатньо інформації для того, щоб на її основі виконувати практичні завдання. Це може бути міні-лекція, читання роздаткового матеріалу, виконання домашнього завдання. З метою економії часу можлива інформація в письмовому вигляді для попереднього (домашнього) вивчення. Наприклад, деякі уроки побудовані таким чином, що в книзі учня є інформація, достатня для виконання завдань: з нею ознайомлюються до початку уроку. На самому уроці вчитель може ще раз звернути на неї увагу, особливо на практичні поради, якщо необхідно – прокоментувати терміни або організувати невеличке опитування (10% часу заняття).

4. Інтерактивна вправа – центральна частина заняття

Мета – практичне освоєння матеріалу, досягнення поставлених цілей уроку. Послідовність проведення цього етапу така:

• Інструктування – вчитель розповідає учасникам про цілі вправи, про правила, послідовність дій і кількість часу на вико­нання завдань; запитує, чи все зрозуміло учасникам.
• Об’єднання в групи, розподіл ролей.
• Виконання завдання, під час якого вчитель виступає як організатор, помічник, намагаючись надати учасникам максимум можливостей для самостійної роботи і навчання один з одним.
• Презентація результатів виконання вправи. Інтерактивна частина заняття займає близько 60% його часу.

5. Підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку

Мета – усвідомлення того, що було зроблено на уроці, чи досягнуто поставлених цілей, як можна застосувати отримане на уроці в майбутньому. Підбиття підсумків бажано проводити у формі питань: що нового дізналися? яких навичок набули? наскільки це може бути корисно в житті? Крім того, можна задати питання із проведення самого уроку: що було найбільш вдале, що ще сподобалося, що слід змінити в майбутньому. Важливо, щоб самі учні змогли сформулювати відповіді на всі питання. Для опрацювання результатів бажано залишити до 20% часу уроку.

Дотримання цієї структури уроку є обов’язковим, якщо виконання інтерактивної вправи займає більшу частину часу.

9. Структура уроків критичного мислення
10. Розминка. Урок починається з розминки, яка замінює так звані організаційні моменти класичного уроку. Головна функція розминки – створення сприятливого психологічного клімату для творчого розвитку особистості на уроці.
11. Обґрунтування навчання. Знання має цінність лише тоді, коли воно використовується на практиці та усвідомлюється теоретично. Майбутнє відкривається дітям, які критично перевіряють інформацію та вибудовують свої особисті реальності. Отже, кожна тема уроку має бути обґрунтованою.
12. Актуалізація. На етапі актуалізації учні активно пригадують, що вони знають із цієї теми. Учні встановлюють рівень власних знань з предмета, до якого можуть додати нові знання. Інформація, яку учні не пов’язують з уже відомою, втрачається дуже швидко. Девіз етапу: «Пробудіть, викличте зацікавленість, схвилюйте, спровокуйте учнів пригадати, що вони знають». Те, що людина знає, визначає те, про що вона може дізнатися. Навчання – активна та цілеспрямована діяльність. Установлення мети навчання є вирішальним моментом тривалого на­вчання.
13. Усвідомлення змісту. На даному етапі учень знайомиться з новою інформацією. Методики критичного мислення передбачають, що на цьому етапі вчитель має найменший вплив на учня. Учень самостійно отримує та аналізує інформацію, перевіряє своє особисте розуміння цієї інформації.
14. Рефлексія. Учень висловлює своїми словами певну думку. Він стає власником ідеї, коли висловлює її своїми словами. Відбувається обмін думками. Мислити критично легше в атмосфері демократичності. У такій атмосфері розквітає розмаїття поглядів, у такій атмосфері приймають правильне рішення.
15. Перешкоди на шляху застосування інтерактивного навчання.

На жаль, на шляху застосування інтерактивного навчання існують і певні перешкоди. Це вплив освітніх традицій, почуття дискомфорту, яке спричиняють будь-які зміни, брак мотивації до змін моделей та інформації стосовно ефективного навчання.

Одним із найбільших бар’єрів у використанні інтерактивних методів навчання є ризик, що учні не братимуть участі в навчальному процесі, не будуть застосовувати розумові операції; ризик, що викладач втратить контроль над ситуацією або буде розкритикований. Проте практика свідчить, що отримані результати значно перевищують усі ризики.

10. Висновки.

Інтерактивне навчання – це насамперед діалогове навчання, в ході якого здійснюється взаємодія вчителя та учня. До основних характеристик інтерактивну відноситься спеціальна форма організації пізнавальної діяльності. Вона передбачає конкретні завдання. Одне з них – створення комфортних умов навчання, за яких кожний учасник процесу відчуває свою інтелектуальну спроможність. Це робить продуктивним і сам процес навчання.

Інтерактивні технології найбільше відповідають особистісно зорієнтованому підходу до навчання. У процесі застосування інтерактивних технологій, як правило, моделюються реальні життєві ситуації, пропонуються проблеми для спільного вирішення, застосовується ролеві ігри. Тому інтерактивні технології найбільше сприяють формуванню в учнів умінь і навичок, виробленню особистих цінностей, створюють атмосферу співробітництва, творчої взаємодії у навчанні.

Інтерактивні технології дають можливість забезпечити глибину вивчення змісту. Учні освоюють усі рівні пізнання (знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез, оцінку). Значно підвищується роль особистості педагога, який більше розкривається перед учнями, виступає як лідер, організатор.

Використання інтерактивних технологій – не самоціль. Це лише засіб для досягнення такої атмосфери в групі, яка найкраще сприяє співробітництву, порозумінню й доброзичливості, дає можливість дійсно реалізувати особистісно орієнтоване навчання.

Особливістю інтерактивного навчання є підготовка молодої людини до життя і громадянської активності в громадянському суспільстві і демократичній правовій державі. Це вимагає активізації навчальних можливостей учня замість переказування абстрактної, «готової» інформації, відірваного від їхнього життя і суспільного досвіду. Уроки також повинні надати учням основні пізнавальні та громадянські вміння, а також навички і зразки поведінки.

Уроки мають захоплювати учнів, пробуджувати в них інтерес та мотивацію, навчати самостійному мисленню та діям.

 Список літератури

 

1. Безпалько О., Савич Ж. спілкуємось та діємо: Навч.-метод. посібник. – К.: Навчальна книга, 2002. – 112 с.
2. Васьков Ю. В. Педагогічні теорії, технології, досвід (Дидактичний аспект). – Х.: Скорпіон, 2000. – 120 с.
3. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід: Метод. Посібник. – К., 2002.
4. Логачевська С. П. Диференціація у звичайному класі: Посібник для вчителя. – К.: Заповіт, 1998. – 336 с.
5. Освітні технології: Навч.-метод. посіб. / О. М. Пєхота, А. З. Кіктенко, О. М. Любарська та ін..; за заг. ред. О. М. Пєхоти. – К.: А.С.К., 2001. –  256 с.
6. Основи нових інформаційних технологій навчання: Посіб. для вчителів / Авт. кол.; за ред.. Ю. І. Машбіца. – К.: ТЗМН, 1997. – 264 с.
7. Перспективні освітні технології: Наук.-метод. посіб. / За ред. Г. С. Сазоненко. – К.: Гопак, 2000. – 560 с.
8. Підласий І., Підласий А. Педагогічні інновації // Рідна школа. – 1996. – №12.
9. Пометун О. І. та ін. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук.-метод. посібн. / О. І. Пометун, Л. В. Пироженко. За ред. О. І. Пометун. – К.: Видавництво А. С. К., 2004. – 192 с.
10. Сиротенко Г. О. Сучасний урок: інтерактивні технології навчання. – Х.: Видав. гр. «Основа», 2003. – 78 с.