Мета. Закріпити уявлення учнів про Т.Г.Шевченка як про літературного генія, основоположника сучасної української літературної мови, виразника і хранителя народного духу; долучати учнів до світу прекрасного, до історичної спадщини та культурних цінностей українського народу; сприяти формуванню уяви, асоціативного та образного мислення.
Розвивати культуру почуттів; вчити учнів усвідомлювати себе частиною великого народу, справжніми господарями на своїй рідній землі; сприяти моральному удосконаленню особистості.
Виховувати почуття власної гідності, свідомість, патріотизм, чесність, справедливість, товариськість, доброту і взаємопідтримку; пошану до всіх, хто працює. Заохочувати творити добро , здобувати знання, оволодівати професією, рости гідними громадянами нашої держави.
Обладнання: портрет Т. Шевченка; мультимедійна презентація «Тарас Шевченко – України син»; відео «Тарас Шевченко і Україна», «І. Франко про Т. Шевченка», «Кобзар»; тематична виставка «Шевченкове слово горітиме вічно»; пісня «Реве та стогне Дніпр широкий…».
Епіграфи:
Кобзарю наш, почуй благання
І жить навчи нас так, як ти:
Щоб найсвятіші поривання
Аж до могили донести!
Олена Пчілка
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
Т.Г. Шевченко
Хід усного журналу
(У виконанні бандуристки звучить пісня «Реве та стогне у виконанні бандуристки)
Викладач. Доброго дня, шановні учні, гості, викладачі. Наше свято розпочалося піснею на слова Т. Г. Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий» під мелодійну музику бандури, яка налаштовує слухачів на спогади про українську минувшину та її вірних синів, що все своє життя боролися за матінку Україну. Таких людей, яких знають усі: і дорослі, і діти. Сьогодні ми вшановуємо великого сина України Т.Г. Шевченка, якому 9 березня 2014 року виповниться 200 років від дня народження.
Захід буде проведено у вигляді усного журналу«Тарас Шевченко – України син».
З дитячих літ ми несемо в своєму серці дороге й світле, мов невгасима зірка, ім’я великого поета, художника, борця за волю й щастя народу.
В сім’ї українській
І по всьому світу
Ти живеш із нами,
Завжди серед нас.
Ти дзвениш у пісні,
В полум’янім слові,
В ореолі слави,
Любий наш Тарас.
(Перегляд відео «І. Франко про Т. Шевченка».)
Розгортаємо першу сторінку нашого журналу.
Сторінка І
«Початок життєвої дороги Т. Г. Шевченка»
Викладач. 9 березня 1814 року в селі Моринцях, що на Київщині, в сім`ї селянина- кріпака народився Тарас Григорович Шевченко.
1-й декламатор.
Не у шовкових пелюшках,
Не у величному палаці,
В хатині бідній він родивсь
Серед неволі, тьми і праці.
Нещасна мати сповила
Його малого й зажурилась…
І цілу ніченьку вона
За сина-кріпака молилась.
І Бог почув молитву ту,
І дав душі убогій силу,
І в руки хлопця він вложив
Співецьку чародійну ліру.
Викладач. Хлопчик ріс мовчазним, завжди чомусь замисленим, ніколи не тримався хати, а все тинявся десь по бур`янах, за що в сім`ї його прозвали малим приблудою.
Учениця. Коли Тарасу виповнилося вісім років, батьки віддали його до диякона в науку. П`яниця-диякон навчав дітей по церковних книгах і за найменшу провину карав різками. Будучи вже відомим поетом, Шевченко згадував ту школу, куди привела його кріпацька доля.
2-й декламатор.
Ти взяла мене маленького за руку
І хлопця в школу привела
До п`яного дяка в науку…
– Учися, серденько,колись,
З нас будуть люди, – ти сказала.
Учень. Та недовго тривала Тарасова наука. Несподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати…
Учениця. Незадовго після смерті матері в 1825 році помер батько, що зовсім приголомшило малого Тараса.
1-й декламатор.
Там матір добрую мою
Ще молодою у могилу
Нужда та праця положила.
Там батько, плачучи з дітьми,
А ми малі були і голі,
Не витерпів лихої долі –
Помер на панщині…
А ми – розлізлися межи людьми,
Мов мишенята:
Я до школи – носити воду школярам…
Учень. Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську череду. Мине 20 років – і він буде з болем згадувати своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало».
1-й декламатор.
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога…
Уже покликали до паю,
А я собі у бур`яні
Молюся Богу… і не знаю,
Чого маленькому мені
Тоді так приязно молилось,
Чого так весело було?
Господнє небо і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
3-й читець.
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось…
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Сонце почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята –
Не мої ягнята!
Обернувся я на хату –
Нема в мене хати!
Не дав мені бог нічого!..
І хлинули сльози…
Викладач. Відкриваємо наступну сторінку журналу.
Сторінка ІІ
«Тарас Шевченко – художник»
Викладач. У вільний від роботи час Тарас читає, малює, однак думка знайти людину, яка навчила б його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маляра, який погоджується навчити Тарасика малювати. Проте пан Енгельгардт, у якого Шевченко був кріпосним, забирає його до Петербурга, і Тарас стає козачком у свого пана.
1-й читець.
Хоче малювати, прагне він до знань,
Та за це багато зазнає знущань.
Нишком він малює статуї в саду,
Вночі пише вірші про людську біду.
(Розглядаються репродукції картин Т.Г.Шевченка.)
Учениця. У Петербурзі Т.Шевченко зустрічається з маляром-художником І.М.Сошенком. Ця зустріч круто змінила його долю. Сошенко знайомить його з байкарем Є.П.Гребінкою, художником К.П.Брюлловим, поетом В.А.Жуковським. Вони побачили великі здібності художника Шевченка і викупили його з кріпацтва.
Викладач. 22 квітня 1838 року Енгельгардт підписав офіційний відпускний документ, який засвідчили Василь Жуковський, Карл Брюллов та Матвій Вієльгорський. Вітайте вільного Тараса Григоровича і розділіть з ним його радість.
(Виходить Тарас Шевченко і читає відпускну записку.)
Шевченко. Нарешті омріяна воля. Про це свідчить моя відпускна записка. «Я, нижчепідписаний, звільнений від служби гвардії полковник Павло Василів син Енгельгардт відпустив назавжди на волю кріпосну мою людину Тараса Григорового сина Шевченка, що дістався мені в спадщину від покійного батька мого дійсного таємничого радника Василя Васильовича Енгельгардта, записаного по ревізії Київської губернії, Звенигородського повіту, в селі Кирилівці, до котрої людини мені, Енгельгардту, і спадкоємцям моїм в дальшому справи немає і нічого претендувати, а вільний він, Шевченко, обрати собі рід життя, який побажає».
Викладач. Шевченко виправдав наміри своїх визволителів. У 1845 році він закінчив Петербурзьку художню академію з двома срібними медалями і званням «вільного художника». Тарас малює портрети, картини та ілюстрації до своїх творів.
3-й читець. Так у людському вирі стрілися брати,
Що зуміли в горі щиро помогти.
Викупили друзі, вільним став Тарас!
Чом же серце в тузі? Біль чому не згас?
Сміливий і щирий був Тараса спів.
Він гострить сокири на лихих панів.
Викладач. Відкриваємо третю сторінку журналу.
Сторінка ІІІ
« Тарас Шевченко – поет, борець за волю народу»
Викладач. Вірші Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченням, у 1837 році. Пробудженню поетичного таланту Тараса Григоровича сприяло, очевидно, знайомство з творами Григорія Сковороди та Івана Котляревського.
Учениця. За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати. Він малює і пише таємно, а його гнівні вірші несли панам страх. Незважаючи на заборону, Шевченко писав вірші і в солдатах:
О думи мої, думи! О слово злеє!
За тебе марно я в чужому краї
Караюсь, мучусь, але не каюсь.
Учениця. «Малу («захалявну») книжку» поет дрібно мережитиме «кров’ю та сльозами» на засланні всупереч «височайшій» забороні писати й малювати. 1860 року ці твори будуть об’єднані в збірку, яка зватиметься «Кобзар». Це незнищенна книжка, яка, мов птах Фенікс, відроджувалася з попелу. Аналогів світова література ще не знає.
Учень. Коли Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він тужив за Україною, і це можна простежити в його віршах.
1-й читець.
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть.
Співають, ідучи, дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сім’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає,
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати –
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх,
Сама заснула коло їх.
Заснуло все – тільки дівчата
Та соловейко не затих.
(Виходить Т. Шевченко)
Шевченко.
(Співає.)
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..
(Говорить.)
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені.
В неволі виріс меж чужими,
І, не оплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій – не своїй землі.
І не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: “Молись,
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись”.
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
Викладач. Дійсно, не однаково Т. Шевченку було, що станеться з Україною. Турбота за долю Батьківщини та її синів і дочок проходить через усю творчість поета.
(Перегляд ілюстрацій дотворів Т. Шевченка.)
Викладач. Доля України завжди хвилювала великого Кобзаря. Шевченко вірить у краще майбутнє свого народу:
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі.
Викладач. Ознайомимося з наступною сторінкою журналу.
Сторінка ІV
«Тарас Шевченко і Полтавщина»
Викладач. Десятки разів згадується Полтава у творах Т. Г. Шевченка – в поезії, прозі, листах. Найчастіше цей топонім зустрічається у повісті «Близнята», де вустами героїв твору передаються враження від перебування на батьківщині І. П. Котляревського, ймовірно, самого Тараса Шевченка.
Цвітуть і нам ще ті дуби
І маки ті горять червоні,
Що в дні недолі та журби
Стрічав Тарас на рідних гонах.
Вклонявся Ворсклі та Сулі —
Моїй землі у вічній славі.
Пісням у кожному селі,
В тополях сонячній Полтаві.
Він серце тут своє лишив —
Мені про те шепочуть трави,–
Смачну джерельну воду пив
У верб цвітінні золотавім.
Учениця.1845 рік відкрив Шевченкові Полтавщину такою, якої він досі не міг уявити. У червні Тарас Григорович перебував у с. Мар’янському на запрошення поміщика Лук’яновича. Змальовані художником протягом одного літа 1845 р. краєвиди Решетилівки, Полтави, Василівки, Стінки та Шедієвого на Орелі дають підставу думати, що цю подорож по згаданих місцях поет здійснив не інакше, як разом з Олександром Лук’яновичем, котрий возив Тараса Григоровича в гості до батька, мешканця Шедієвого.
Викладач. Ознайомимося з наступною сторінкою журналу:
Сторінка V
«У чеканні неможливої любові»
Викладач. В юності Тарас любив подругу дитячих літ Оксану Коваленко. У 1829 р. доля їх розлучила, бо Шевченко як кріпак у валці П. Енгельгардта вирушив до м. Вільно. Оксана в 1840 р. вийшла заміж. Тарас дуже переживав нещасливу першу любов. У 1841 р. він присвятив О. Коваленко поему «Мар’яна-черниця».
А я так мало, небагато
Благав у Бога.
Тільки хату.
Одну хатиночку в гаю,
Та дві тополі коло неї
Та безталанную мою,
Мою Оксаночку…
Учень. Перебуваючи в м. Вільно, Т. Г. Шевченко в 1830 р. познайомився зі швачкою Ядвігою Гусиківською, полькою за національністю. Він покохав її, але одруження з дівчиною теж залишилося нездійсненим, бо Ядвіга була вільною, а Тарас – кріпаком.
…чужа. Чорнобрива!
І ти не згадаєш того сироту,
Що в сірій свитині, бувало, щасливий,
Як диво побачить – твою красоту.
Кого ти без мови, без слова навчила
Очима, душею, серцем розмовлять.
Учень. Яскраві сторінки інтимної біографії Т. Г. Шевченка становлять його взаємини з російською письменницею Варварою Миколаївною Рєпніною та Ганною Іванівною Закревською.
Ти не здавалася мені
Такою гарно-молодою
І прехорошою такою
Так, як тепер на чужині,
Та ще й в неволі…
Ваш добрый ангел осенил
Меня бессмертными крылами
И тихоструйными речами
Мечты о рае пробудил…
Учениця. У дачному селищі Стрельна біля Петербурга в червні 1860 року на дачі Надії Забіли, української поміщиці, Шевченко знайомиться з наймичкою, колишньою кріпачкою, 20-літньою Ликерою Полусмаковою. Вона полонить душу поета, пробуджуючи знову, вкотре, надію знайти милу серцю дружину. Поет присвячує своїй коханій вірш, який так і називає «Ликері»:
Але і з Ликерою також доля не склалася.
Моя ти любо! Усміхнись
І вольную святую душу,
І руку вольную, мій друже,
Подай мені.
Викладач. Ми розповіли не про всіх коханих Т. Шевченка, але і так зрозуміло, що доля не дала особистого щастя великому Кобзареві. Та це не завадило йому стати володарем людських душ і мрій, совістю і честю поколінь, титаном правди, світочем поступу і генієм людства.
Ознайомимося з останньою сторінкою журналу.
Сторінка VІ
«Ми тебе не забудемо, Тарасе!»
Викладач. 9 березня 1861 року Тарасу Григоровичу Шевченку виповнилося 47 років, але поет уже був важкохворий. Привітати його прийшли друзі; було багато надіслано телеграм.
10 березня у м. Петербург перестало битися серце великого поета.
1-й читець.
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море Кров ворожу…отоді я
І лани і гори –
Все покину і полину
До самого Бога молитися…
А до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров`ю
Волю окропіте.
І мене в сім`ї великій,
В сім`ї вольній, новій ,
Не забудьте пом`янути
Незлим тихим словом.
Викладач. Шевченків Заповіт було виконано. У травні того ж року друзі перевезли тіло Кобзаря до України і поховали на Чернечій горі, поблизу Канева.
4-й читець.
Умер співець – і привезли
Його на рідну Україну.
І коло синього Дніпра
Йому насипали могилу.
Умер співець, але живуть
В серцях людей слова безсмертні!
І тихо по Вкраїні всій
Бринять його пісні славетні.
(Відео «Тарас Шевченко й Україна».)
Викладач. У свій час, сам того не знаючи, Шевченко сотворив подвиг. Його поетичне слово має чудодійну силу, воно любить і ненавидить, воно плаче і сміється, воно радіє і сумує разом з нами і сьогодні.
Готуючись до заходу, ви підбирали народні прислів’я та приказки про Тараса Шевченка. Зараз ми їх послухаємо.
- Шевченко на Вкраїні – як Пушкін у Росії.
- Шевченківський «Заповіт» буде жити тищу літ.
- Шевченко народ захищав, а про себе забував.
- Тараса думки будуть жити віки.
- Хто Шевченка прочитав, той багатшим серцем став.
- Тарасівська «Катерина» – це народная дитина.
- Шевченко за народ бідував, бо з народу сам походжав.
- Шевченко панів викривав, і за це й сам страждав.
- Шевченкові твори сяють, мов ясні зорі.
- За те цар Шевченка боявся, що той людям волі добивався.
- Шевченко дужий був не силою, а словом мудрим.
- Тарасів «Заповіт» облетів увесь світ.
- Тарасів «Кобзар» – народу великий дар.
- Цар Шевченка гноїв, та душі не зломив.
- Хто читав «Заповіт» – рвав кайдани, рушив гніт.
- У наш чудовий час вічно житиме Тарас.
Викладач. Як бачите, українці завжди шанували Т. Г. Шевченка. Ще в цьому можна переконатися, спробувавши порахувати пам’ятники, зведені йому не тільки в Україні, а й поза її межами.
(Перегляд пам’ятників Т. Шевченку.)
Ось і перегорнули ми останню сторінку усного журналу. І тепер можемо з упевненістю сказати, що творчість Т.Г.Шевченка буде цікавити людей завжди.
Читець 2.
Від кріпака до генія пройшов він путь,
Атлантом увійшов в літературу.
Завжди його обурювала лють,
Коли згинали сильную статуру.
Художником уславилось ім’я,
Поетом та етнографом, до речі,
Вся Україна – це його сім’я,
І розправлялись гордо в нього плечі,
Коли боровсь за матінку Вкраїну,
Коли їй волю в мріях здобував.
Про неї Тарас дума до загину
Й слова пророчі в віршах передав.
(Виконання пісні Т.Петриненка «Україна».)
Викладач. Шановні учні, пам’ятайте про Україну та її видатних діячів. Учіться пишатися своєю справою, вивчайте таємницю обраної професії. Пам’ятайте, що працелюбність – основа життя людини. Тож успіхів вам у навчанні та трудових здобутків на благо нашої квітучої України!
На цьому наш захід закінчено. Дякуємо за увагу.