Без верби й калини нема України (народні символи та обереги)

Вінок

                Вінок весь прикрашали квіточками й стрічками. Квіточок було приблизно 12-13, а стрічки – різних кольорів. І кожен з нивінокх має своє значення.

                 Символи, які позначають стрічки у віночку: коричнева – символ землі-годувальниці; жовта – символ сонця; зелена – символ краси і молодості; голуба – символ неба і води; оранжева – символ хліба; фіолетова – символ мудрості; малинова – щирості й душевності; рожева – символ достатку.

            Вишивкавишивка

           Вишивки передавали характерні ознаки місцевості, різнилися між собою орнаментом, технікою виконання та гамою барв. Полтавські вишивки виконуються хрестиком, подвійним прутиком, зубчиками, мережкою, ланцюжком тощо.  Вишивають переважно білими нитками, зрідка – червоними та сірими, візерунок обводять чорними або кольоровими смугами.

                                         Калина

         калинаЗавжди любили люди цілющу красуню калину, яка є символом дівочої краси, ніжності. Вона росла біля кожної хати. Чудова калина і в пору цвітіння, і коли багряніє восени листя, і взимку, коли на тлі білого снігу червоніють її ягоди. Дівчата вишивали на сорочках калину, її вплітали у віночок.

Вербаверба

             Здавна в нашого народу найбільш шанованим деревом є верба. «Без верби й калини нема України», – говориться в народній приказці.  Кажуть: «Де вода, там і верба». Вона своїми коренями скріплює береги, очищає воду. Коли копали криницю, то кидали шматок вербової колоди для очищення води. Під вербами молодь призначала побачення, освідчувалася в коханні.

                                      Пісня

                 Якось Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, росіяни – владність, італійці – хист до музики… Обдарувавши всіх,  Бог побачив у куточку дівчину, яка була боса, одягнута в вишивану сорочку, руса коса переплетена стрічкою, а на голові багрянів вінок з червоної калини.

– Хто ти? Чого плачеш? – запитав Бог.

– Я – українка, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові і пожеж. Сини мої на чужині, а у своїй хаті немає правди й волі.

– Чого ж ти не підійшла до мене скоріш? Я всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю?

        Дівчина хотіла вже йти, та Бог, піднявши правицю, зупинив її:

– Є у мене неоціненний дар. Це – пісня. Візьми її, неси своєму народу, і вона прославить його на весь світ.

пісня

Література рідного краю

ЛІТЕРАТУРНА ПОЛТАВЩИНА

                         Полтавщина виплекала багатьох талановитих земляків. Звідси пішов у мандри світом видатний український філософ, поет і просвітитель Григорій Сковорода. Над полтавською землею сходила зоря основоположника нової української літератури Івана Котляревського, тут формувався світогляд Миколи Гоголя, Панаса Мирного, Євгена Гребінки, Олеся Гончара, Павла Загребельного, Володимира Малика, Олександра Ковіньки,  Бориса Олійника тощо. Нині в області діє організація Спілки письменників України.

Вона піснями виспівала душу,

Вона пісні ці залишає нам…

               З сивої давнини долинув до нас голос легендарної полтавчанки – народної поетеси і співачки Марусі Чурай (1625-1653). Її пісні будили мужність у козаків під час боротьби за волю, своєю ліричністю зворушували душу і серце.

                    img16

              З полтавської землі, з села Чорнухи, вирушив у далеку дорогу шукання істини народний філософ, оригінальний письменник Григорій Савич Сковорода (1722-1794).                         

1290505754_slide0005_image007

         Іван Котляревський (1769-1838) – письменник, драматург, перший класик нової української літератури; автор “Енеїди” й “Наталки Полтавки”.

ivan-kotliarevsky